27 серпня 1941 року - 80 років тому в селищі Куликів на Львівщині народився один із найталановитіших в історії українського театру й кінематографу, лауреат Шевченківської премії (1993), народний артист УРСР (1980) і СРСР (1991), Герой України (2011), художній керівник столичного Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, Богдан Ступка, якого немає вже 9 років, і сьогодні - в серцях мільйонів шанувальників. Його щедрий внесок в українську культуру й мистецтво - безцінний.
До сцени його привчили родичі: батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був солістом театру, а тітка – головним концертмейстером. Саме там юний Богдан почув багатьох видатних співаків того часу, зокрема, Івана Козловського та Сергія Лемешева.Актором мріяв стати з 17 років, але спочатку спробував вступити на хімічний факультет Львівського університету. Щоправда, провалився на іспитах, працював в обсерваторії та заочно вчився на філологічному факультеті Львівського університету.
«Я б міг стати хіміком, або звіздарем, але, як бачите, став актором… Мабуть Господь кожному з нас призначає якусь роль у цьому житті…», - зауважував Богдан Сильвестрович. У 1961 році він закінчив акторську студію при Театрі ім. Марії Заньковецької, згодом працював у ньому (його наставником був Сергій Данченко). Дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. Його запрошували у свої фільми такі зіркові кінорежисери, як Отар Іоселіані, Кшиштоф Зануссі, Єжи Гофман, Кіра Муратова, Павло Чухрай, Дмитро Месхієв... Та навіть у нічим не примітних стрічках він вмів вдихнути життя у своїх
персонажів.
У 1978 році на запрошення Сергія Данченка, який тоді очолив Театр ім. Франка, перебрався до Києва. 1993 року отримав Шевченківську премію за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом. Роль Тев’є Ступка зіграв понад 300 разів. Загалом на сцені зіграв понад 50 ролей, а в кіно – більш як сотню. У 1999-2001 роках був міністром культури, у 2001 році, після смерті Сергія Данченка, очолив Театр імені Івана Франка. Молоде покоління франківців добре пам’ятає батьківські звернення метра: «синку-донечко» та геніальне вміння гасити будь-які конфлікти. Він цінував у людях, передусім, щирість і людяність, і сам був зразком шляхетності, толерантності та порядності.
Про творчий та життєвий шлях талановитого митця можна дізнатися в статтях періодичних видань нашого сектору.
