Моя Полтаво, ти благословенна!
З твоїх джерел натхнення спраглі п'ють,
Добра й любові сходять мудрі зерна...
Твоїх дітей у світі впізнають.
Народе мій, ти обирав бентежних,
Серця яких впокорені меті –
І підкорялась обраним безмежність
Та істини – одвічні і прості...
Старе перо дрібне намисто літер
Нанизує мереживом думок;
То спинить час замало не півсвіту,
То раптом враз прискорить вічність крок...
І поза часом постає мистецтво,
Закохана Наталка і Еней –
То мудрий, іронічний Котляревський
До витоків народних нас веде!
Та, оглянімось... Вже новий філософ
Долає гордо всі жалі земні.
Оспівана земля ця стоголосо,
В моїм краю душа співа пісні!
І проростуть нові і сильні зерна,
Що кинула їх Генія рука;
Моя Полтаво, ти благословенна
Минулим і майбутнім у віках...